html counterсчетчик посетителей сайта



Інформація для батьків

Ти в мене такий хороший!
Порадь мені, будь-ласка…
Ти мене завжди правильно розумієш…
Ти в мене молодець!
Як я тобі вдячна!
Які в тебе чудові друзі!
 
 
Беззаперечність, або слухняні діти. Однак, чи завжди слухняність — це добре?Нечасто, але трапляються абсолютно слухняні діти, які завжди слухаються дорослих. І батькам, і вихователям такі малюки зазвичай подобаються – аякже, з ними ж нема жодних проблем! На перший погляд, дитину, що ніколи не виявляє злості, роздратування, гніву, можна назвати ідеальною. Такі діти виконують домашні обов’язки, чемні у спілкуванні, слухняні з батьками і вихователями.Дорослі їх хвалять, ставлять за приклад і не підозрюють, що така поведінка дитини дає привід для тривоги. Зазвичай така дитина слухається не лише дорослих, а й старших дітей, і однолітків, та просто усіх, хто їй щось наказує чи просить. І незнайомців у тому числі! І це небезпечно! Невміння наполягати на своєму, поводитися незалежно – це МОРАЛЬНА СЛАБКІСТЬ. Аби отримати схвалення, діти відмовляються від власних бажань і виконують те, чого хоче від них оточення.Якої мети хочуть досягти батьки абсолютно слухняних дітей? Щоб було легше жити? щоб задовольнити свої амбіції ("ось яка у мене слухняна дитина!”)? І при цьому вони самі у стосунках з іншими людьми постійно демонструють свою незалежність (якщо не з начальником, то з близькими, сусідами, знайомими тощо).Напевне, й ви не раз спостерігали, прийшовши в гості, як господарі-батьки шпетять своїх дітей при сторонніх, сварять, принижують, карають. І якби ви запитали у них: "Чи справді потрібні вам діти-слуги? діти-раби?”, то вони б обурилися.Зрозумійте правильно: тут йдеться не про непотрібність виховання загалом, а про шкідливість виховання абсолютно слухняних дітей, та ще й такими методами.Зазвичай такі діти не вміють спілкуватися, їм незатишно у колективі, вони не вміють себе захистити, не мають друзів, часто бувають апатичними, не мають якихось інтересів, бо батьки придушили у них прагнення до пізнання світу. Адже ці діти живуть за наказами: що читати, що малювати, що любити, у що бавитися.Згадаймо нещодавнє минуле. За тоталітарного режиму вчили не висовуватись, не сперечатися, слухатися батьків, учителів і начальство. І яке покоління виростало? Дуже зручне для маніпулювання – сіра слухняна маса, якій усе байдуже.Щоб дитина вчилася захищати свою особистість, свої інтереси, вчилася протистояти чужому ворожому контролю, їй треба допомагати вирішувати проблеми, а не наказувати: "Роби так!”.До чого призводить безмежна слухняність?Відомий англійський психіатр Рональд Ленг на багатьох прикладах зі своєї лікарської практики довів, що головною причиною шизофренії є ... беззаперечна слухняність у дитинстві! За умови, що така поведінка сприймалася дорослими як позитивна і всіляко заохочувалась. Батьки майбутніх шизофреників – зовсім необов’язково якісь садисти, що б’ють своїх дітей з ранку до вечора. Ні, просто вони задоволені своїми дітьми тільки тоді, коли ті, наче роботи, покірно виконують усе, що їм скажуть. І тільки така поведінка заохочується. За такої моделі поведінки батьків дитина змалечку засвоює, що будь-який її непослух буде сприйнятий дорослими негативно і потягне за собою дуже неприємні наслідки (неважливо, чи це буде ремінь батька, чи сльози матері: "подивись, мама через тебе плаче...”, "ти доведеш бабусю до могили” тощо).Натомість слухняність винагородиться батьківською ласкою, подарунками і гарантує оберегти від неприємностей і дискомфорту.Розглянемо поширений випадок. Дитина відмовляється їсти або не хоче якоїсь страви. Більшість мам і бабусь намагаються придушити такий опір у зародку: адже дитина повинна добре харчуватись. Це велика помилка. Маленькі діти ніколи не відмовляються від їжі через примхи. Вони справді не хочуть у цей момент їсти. Їх організм не потребує їжі саме зараз. Але мама чи бабуся швидко переконують їх у тому, що ліпше зробити вигляд, що їси, ніж спробувати пояснити, що ти цього не хочеш. Так і відбувається роздвоєння особистості дитини, яка надягає маску, привчається прикидатися і брехати.Притлумлений протест, необхідність приховувати свої почуття і бажання породжують гнів на батьків, який, звісно, не виривається у слухняної дитини назовні. Цей гнів (агресія) заганяється всередину і спрямовується на самого себе (так виникають комплекс вини, комплекс неповноцінності). Внутрішня агресія насамперед шкодить здоров’ю. Ідеально слухняні діти зазвичай часто хворіють, у них ослаблений імунітет. "Втеча” в хворобу для слухняних дітей часто є самопокаранням за "погані злі думки”. Отже, самооцінка в них сильно знижується. Такі діти відчувають безпідставне почуття провини.Внутрішня агресія може набути і деструктивних форм (однією з таких форм у підлітковому чи юнацькому віці є "втеча” – втеча з дому, "втеча” в погану компанію, в секту, в алкоголізм, у наркотики тощо). Що відбувається у підлітковому віці з дітьми, яких у ранньому дитинстві не тільки не навчили відстоювати свої права, боротися за них, а й категорично забороняли це робити? Такі підлітки "втікають” уже не в хворобу, а просто з дому чи в "іншу реальність” – за допомогою психоактивних речовин, комп’ютерних ігор чи інтернету. І тоді реаль-ний світ починає сприйматись як ірреальний, в який підліток мусить раз у раз повертатись (коли нема наркотика чи грошей на гру тощо). І поступово особистість гине, оскільки буквально переходить в інший світ, розчиняється в ньому.Багато підлітків, особливо ті, за кого все вирішують батьки, віддають перевагу ілюзорній свободі перед реальною. Адже реальна свобода означає, що той, хто приймає рішення, несе відповідальність перед Богом і людьми за них. Підлітки, прагнучи приймати рішення, не хочуть брати на себе відповідальність. Саме в цьому полягає привабливість "поганих компаній” для дітей із благополучних, здавалось би, сімей. Адже компанія (група, секта, банда) дає ілюзію повної свободи: батьків поряд нема, батьківських заборон нема, натомість те, що забороняли батьки, тут вітається і схвалюється, нерідко підлітку надається якийсь фінансовий мінімум – ще одна ілюзія фінансової незалежності від "предків”. Водночас член групи має виконувати усі накази ватажка, будь-який відкритий протест негайно придушується і карається. Зате така рабська залежність дає члену групи абсолютну свободу від відповідальності за свої вчинки ("мене завжди захистять”, "про мене подбають”, "мені наказали”, "я не мав вибору” тощо).Звісно, далеко не кожна слухняна дитина матиме психічну хворобу, це буває рідко. Не завжди, на щастя, потрапляє й у залежність. Але ЗАВЖДИ її розвиток, особливо особистісний, гальмується.Людина за своєю природою є істотою, що саморозвивається. Прагнення до розвитку закладено в людині природою і Богом. Але дитина розвивається лише тоді, коли сама того хоче і сама це робить. І це аж ніяк не виключає необхідності коритися дорослим, але НЕ ЗАВЖДИ. Тотальна покора блокує розвиток. Таким дітям подобається, що вони нічого не вирішують, не несуть відповідальності – за них це роблять дорослі, отже й вина за наслідки виконання наказів лежить на них.Батьки мають виробляти здорові реакції на ситуацію, самостійність, незалежність, вміння відстоювати свою позицію – і тоді їхня дитина практично гарантована від небезпеки потрапити у будь-яку залежність (алкоголічну, наркотичну, психологічну).Помилки батьківЗалежність – особливий внутрішній стан, що характеризується втратою свободи волі – дару Божого, який вирізняє людину серед тваринного світу. Якою людиною стане немовля – залежить від батьків. Саме у них воно вчиться і поганому, і доброму. А чи знаєте ви, що значний відсоток молодих людей, що страждають на залежність (наркотичну, алкогольну, психологічну), належать до "благополучних” сімей? І це тому, що в дитинстві вони мусили просто виживати психологічно, бо не могли сказати "ні” своїм батькам. Мається на увазі не істерично-крикливе "ні”, а нормальне людське "ні” дитини, яка знає, що її думка і бажання не байдужі найближчим людям – батькам.На жаль, немало батьків забувають про те, що від моменту свого народження дитина є створінням Божим, а не їхньою власністю чи іграшкою. І потім їхні "шовкові” діти, ставши самі батьками, так само виховують своїх дітей.
  1.  Якщо ваша дитина – ідеально слухняна, задумайтесь: чому вона боїться бувати "поганою”? Може, тому, що боїться втратити вашу любов? Батьки повинні показувати дитині, що ніколи не розлюблять її, за будь-яких ситуацій. Батьки завжди мають відділяти особистість від вчинку, оцінювати вчинок, а не особистість ("я тебе люблю, але ти вчинив погано, мені неприємно”, "я розумію, ти зараз гніваєшся, але це так негарно, коли ти кричиш”, "ти розбив чашку, це напевно тому, що поспішав”, тощо.
  2.  Дайте дитині свободу вибору. Поясніть дитині, що всі люди різні, і вона – не така, як усі, і це прекрасно! Якщо донька не хоче одягати цю сукенку – не треба її змушувати, бо "мама краще знає”. Слід зважати на бажання дитини, тоді вона буде впевнена у собі й самостійна, а не пасивна й байдужа. Запитуйте її думку. Дитині важливо знати, що ви ставитесь до неї, як до рівної, це підвищує її самооцінку.
  3.  Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Користі ніякої, а комплекси набути легко. "Усі діти як діти, бавляться разом, а мій сидить у траві і невідомо що роздивляється!” – обурюється якась мама на дитячому майданчику. Такі слова принижують, вбивають упевненість у своїх силах. Не можна й змушувати дитину бавитися з іншими, бо вона цього НЕ ХОЧЕ, адже є діти, які не люблять шумних ігор.
  4.  "Тихі” діти зазвичай надто критичні до себе. Старайтесь менше звертати увагу на недоліки, частіше підкреслюйте успіхи. Щира похвала додасть упевненості в собі, фальшива – підірве довіру до вас.
  5.  Не квапте дитину. Дайте їй час дослідити світ чи виконати самостійну дію у такому темпі, який для неї природній.
  6.  У спільній роботі чи іграх дайте дитині зробити "останній штрих” (натиснути кнопку на пралці, поставити верхівку в пірамідці тощо). Ніщо так не зміцнює віру в себе, як радість від успіхів.
Журнал „Ангеляткова наука”, березень 2009 р.
 
 
 
Психологічна підтримка випускників, які беруть участь у ЗНО             
(Пам'ятка для батьків)
 
Чому вони так хвилюються? 
• Сумніваються у повноті та міцності знань 
• Стрес незнайомої ситуації 
• Стрес відповідальності перед батьками і школою 
• Сумнів у власних здібностях: у логічному мисленні, умінні аналізувати, концентрації і розподілу уваги 
• Психофізичні і особистісні особливості: тривожність, стомлюваність, невпевненість у собіЧим Ви можете допомогти своїй дитині в складний період підготовки та складання ЗНО? • Володінням інформації про процес проведення іспиту 
• Розумінням і підтримкою, любов'ю і вірою в її сили 
• Відмовтеся від закидів, довіряйте дитині.
• Якщо школяр хоче працювати під музику, не треба цьому перешкоджати, тільки домовтеся, щоб це була музика без слів.
Участь у підготовці у ЗНООбговоріть, який навчальний матеріал потрібно повторити. Разом складіть план підготовки. 
• Разом визначте, «жайворонок» випускник або «сова». Якщо «жайворонок» - основна підготовка проводиться вдень, якщо «сова» - ввечері. 
• Проведіть репетицію письмового іспиту (ЗНО). Встановіть тривалість пробного іспиту (3 або 4 години), організуйте умови для роботи, при яких випускник не буде відволікатися. Допоможіть виправити помилки і обговоріть, чому вони виникли.
• Організацією режиму (саме батьки можуть допомогти своєму одинадцятикласнику найбільш ефективно розпорядитися часом і силами при підготовці до ЗНО)
 
• Під час підготовки дитина регулярно повинна робити короткі перерви. 
• Домовтеся з дитиною, що ввечері напередодніекзамену вона раніше припинить підготовку, сходить на прогулянку і ляже спати вчасно.
Останні дванадцять годин повинні піти на підготовку організму, а не придбання знань.
 
Як допомогти підготуватися до іспитів.
 
Слово «іспит» переводитися з латинської як «випробування». І саме випробуваннями, складними, часом драматичними, стають ЗНО та випускні іспити. Безумовно, іспити - справа суто індивідуальна, випускник виявляється один на один з комісією. І батькам залишається тільки хвилюватися за свою дитину, лаяти її згідно із нашою традицією або намагатися підтримати на відстані. Дорослі вже зробили все, що було в їхніх силах. Чудово, якщо у батьків є можливість оплачувати заняття з репетиторами, але їх допомога тільки цим ні в якому разі не повинна обмежуватися. Саме батьки можуть допомогти своєму одинадцятикласнику найбільш ефективно розпорядитися часом і силами при підготовці до ЗНО. Допомога дорослих дуже важлива, оскільки людині, крім усього іншого, необхідна ще й психологічна готовність до ситуації здачі серйозних екзаменів. Погодьтеся, що кожен, хто, здає іспити, незалежно від їх результату, осягає найважливішу в житті науку - вміння не здаватися у важкій ситуації, а провалившись - вдихнути на повні груди і йти далі. Задовго до іспитів обговоріть з дитиною, що саме їй доведеться здавати, які дисципліни здаються їй найбільш складними, чому? Ця інформація допоможе спільно створити план підготовки - на які предмети доведеться витратити більше часу, а що вимагає тільки повторення. Визначте разом з дитиною її «золотий годинник» («жайворонок» він чи «сова»). Складні теми краще вивчати в години підйому, добре знайомі - у години спаду. 
Прочитайте список питань до іспиту. Не соромтеся зізнатися дитині, що вже не дуже добре пам'ятаєте більшість розділів біології, хімії або будь-якого іншого предмета, який їй необхідно підготувати. Нехай вона просвітить вас з тих чи інших тем, а ви ставте питання. Чим більше він встигне вам розповісти, тим краще. 
Домовтеся з дитиною, що ввечері напередодні іспиту вона припинить підготовку, прогуляється, скупається і ляже спати вчасно. Останні дванадцять годин повинні піти на підготовку організму, а не знань. Обговоріть питання про користь і шкоду шпаргалок. По-перше, дитині буде цікаво знати вашу думку з цього приводу (можливо, він навіть здивується, що ви теж користувалися шпаргалками і взагалі знаєте, що це таке). По-друге, необхідно допомогти дитині зрозуміти, що діставати шпаргалку має сенс тільки тоді, коли він не знає взагалі нічого. Якщо йому здається, що, ознайомившись зі змістом шпаргалки, він зможе отримати відмітку краще, ризикувати не варто. У будь-якому випадку допомогти людині може лише та шпаргалка, що написана його власною рукою.
У вихідний, коли ви нікуди не поспішаєте, влаштуйте дитині репетицію письмового іспиту (ЗНО).
Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання?Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь з дітей вистачить тиждень-другий, комусь – декілька місяців або ще більше.
Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.
 
  •  Перший етап – ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.
  •  Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.
  •  Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує усі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу в тому, аби дитина переконалася, що вона дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.
  •  Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу в тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи. Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався...»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?